Повідомте нам новини! (0372) 50-15-68  Перевезення    Акцii в мiсті   Бізнесу    Діти     Фото 

 

Дошка оголошень Чернівців

  

 

Чернівецьке метро: правда та думки

Стратегічний об'єкт, збудований у Чернівцях у 70-их роках минулого століття, – у небезпеці.

Проїжджаючи якось вулицею Нахімова у Чернівцях, була вражена одним дивним об'єктом під високою горою. Між сухими стеблами бур'янів виднівся чималий бетонований зсередини отвір, який прикривали поржавілі металеві ворота з величезною літерою "М".
– Оце і є наше справжнє чернівецьке метро, – прокоментував побачене один з місцевих жителів. – До війни цей об'єкт збудували євреї і слугував він підземним переходом із Роші аж до залізничного вокзалу.
Чоловік переконував, що навпростець через метро дорога на Гагаріна у декілька разів коротша і що нібито жителі Роші довгий час користувались ним як підземним переходом. За його словами, у радянські часи метро закрили, і з тих пір воно слугує тунелем, крізь який витікають грунтові води.
Існує ще одна версія з приводу даного об'єкта. Чернівчанин Борис Майсузенко розповідав, що, за деякими даними, споруда попід землею була секретним військовим об'єктом, збудованим ще за Румунії. Чоловік стверджує, що у його сусіда від батька збереглася карта підземних комунікацій міста тих часів, де позначено і підземну споруду, про яку йдеться. Борис Майсузенко каже, що на початку 90-их років минулого століття він особисто добивався у Чернівецькій міськраді дозволу, щоб підземний перехід використовувати як метро для транспортування людей за принципом фунікулера за маршрутом "Університет – залізничний вокзал". Пан Борис розповідав, що він навіть знайшов інвестора. Однак його планам буцімто здійснитися не вдалося, у міськраді пояснили, що так зване "Метро" є не чим іншим, як дренажною галереєю, збудованою у радянські часи для відведення вод на зсувонебезпечній дільниці.
Якщо б не збудували дренажну галерею, залізничний вокзал опинився би під землею

Що це саме так, авторові цих рядків розповів керівник групи протизсувних робіт Чернівецького тресту зеленого господарства і протизсувних робіт Олексій Гордійчук. За його словами, у Чернівцях, зокрема в районі вулиці Гагаріна, у 70-их роках фактично збудували дві дренажні підземні галереї. Перша з них починається з вулиці Гагаріна і простягається на відстань 1210 метрів на вулицю Нахімова. Галерея має хвилястий напрямок під землею, охоплює вулиці І.Богуна, Й.Главки, Грибоєдова тощо. Обидві дренажні галереї діаметром 2,20 метра і збудовані із збірних залізобетонних тюбінгів. Над першою з них пробурено 58 дренажних фільтросвердловин глибиною від 16 до 40 метрів. Будували цю та галерею №2 спеціалісти "Київметробуду". У Харкові, до речі, виготовлялась проектна документація на спорудження цього об'єкта. Щоправда, у тресті зеленого господарства та протизсувних робіт, на балансі якого числиться дренажна галерея, робочих креслень не збереглося. Олексій Гордійчук розповів, що з 1978 по 1989 роки за цією адресою функціонувало ціле управління протизсувних робіт, яке займалося проблемами зсувів на теренах нашої області. Відтак його об'єднали із трестом зеленого господарства, а фахівців цього профілю кого скоротили, хто сам звільнився, і нині він один відповідає за цю важливу ділянку роботи.
Олексій Гордійчук усе життя працював геологом. То ж проблеми – зсувонебезпечні ділянки на території міста та й області знає, як свої п'ять пальців. Каже, що добре пам'ятає повені 60-их років, особливо у 1969 році: на очах у людей стихія буквально змила ціле весілля, а також 1991 рік, коли внаслідок випадання дощів у воді опинився майже увесь залізничний вокзал. Саме природні катаклізми, а також активізація суглинково-глинистих відкладень, якими вкрита протилежна від вокзалу гориста місцевість, й спонукали владу до пошуку кардинальних рішень. Ситуація на зсувонебезпечній дільниці значною мірою ускладнювалась ще й через "облисіння" схилів, що змінились внаслідок безконтрольного вирубування впродовж багатьох десятків років дерев та кущів.
За словами Олексія Гордійчука, балансова вартість об'єкта становила тоді майже мільйон карбованців.
Щодо галереї №2, яка знаходиться нижче на вулиці Нікітіна, то її будівництво, за словами геолога, через відсутність коштів залишилось незавершеним.
Згідно з проектом, галерея №2 мала сполучатися з основною – першою – у районі вулиці Марка Вовчка, та проклавши лише 190 метрів дренажного шляху, спеціалісти припинили роботи під землею.
"Там пацюки – отакенні!"

Прогулятись дренажною галереєю, до речі, може кожен бажаючий – вхід до об'єкта, приміром, з вулиці Гагаріна ніким не охороняється. Металеві ворота з величезною літерою "М" посередині останніми роками постійно відчинені. Працівники кількох фірм, розташованих на території колишнього винзаводу, де починається галерея, кажуть, що звикли до візитів всюдисущої пацанви та дорослих. Глибина води біля входу до галереї сягає майже коліна, тому перше враження для тих, хто вирішив "прогулятися" тут, не дуже приємне. Геолог Олексій Гордійчук, який погодився супроводжувати журналіста у цій прогулянці, заспокоїв, що в самій галереї води значно менше. Взувши гумові чоботи та вдягнувши бушлати, озброївшись ліхтарями, які нам люб'язно запропонували працюючі однієї з фірм на цій території, робимо перші кроки крижаною водою. Услід один з робітників Віталій радить бути уважними, бо, мовляв, у галереї щурі – отакенні! Тому хапаю про всяк випадок металеву жердину й із завмиранням серця чалапаю услід за геологом. Сам Олексій Степанович з приводу щурів зауважує: "В галереї, де сама лише вода, пацюки не водяться, це ж не каналізація".
Вода тут й справді чиста, як сльоза, без будь-якого запаху, одним словом, профільтрована землею. Крок за кроком долаємо дистанцію таємничого тунелю – денне світло позаду зникає, однак двох ліхтарів достатньо, щоб орієнтуватись у темені. Вже по ходу дізнаюся від супутника масу цікавих речей. Виявляється, гострі металеві ребра під ногами – не що інше, як вузькоколійка, по якій колись рухались... вагонетки. По обидва боки тунелю збудовані ніші, куди можна було сховатись під час їхнього руху. Галерея навіть освітлювалась, про що свідчать обривки дротів та сліди від щитків. Однак цивілізація тут прослужила недовго – у кінці 80-их на початку 90-их років невідомі зловмисники позривали тут ліхтарі та щитки, поцупили із дренажної галереї майже кілометр вузькоколійки – десь на 200-му метрі від входу з вулиці Гагаріна вона різко обривається.
Води під ногами у галереї й справді то більше, то менше. За словами Олексія Гордійчука, усе залежить від того, наскільки її дно забите солями кальцію. У деяких місцях працівники зелентресту періодично продовбують дно споруди киркою, однак об'єкт давно потребує капітального очищення на усій 1210-метровій довжині.
Солі кальцію, магнію окупували, як видно з екскурсії, не лише дно галереї. Хитромудрі чорні, сіро-бурі сплетіння можна також бачити на стелі, стінах бетонованої споруди. За роки існування галереї природа й справді постаралася: місцями сталактитів так багато і вони такі красиві, що нагадують фрагменти відомої у Криму Мармурової печери.
З інтервалом у декілька десятків метрів з верхньої частини галереї капає зі свердловин вода. Місцями вона ллється, мов із крана, а місцями тоненькою цівкою ледве просочується на землю. Це не що інше, як фільтросвердловини, яких тут налічується 58. Однак грунтові води сьогодні пропускають лише 16 свердловин, решта або частково не функціонують, або повністю забиті солями кальцію.
SOS із глибини 40 метрів

Прогулявшись до 8 свердловини і набравшись вражень від побаченого, повернулись назад до виходу. Ніяких живих істот, тим більше хвостатих, у галереї побачити не вдалося. Раніше, щоправда, розповідали, бокові ніші у галереї слугували притулком для бомжів та місцем для побачень закоханих, про що свідчили знайдені тут матраци та інші речі домашнього вжитку. Що ж до призначення галереї як метро, то, очевидно, це не що інше, як фантазії людей, адже далі за маршрутом, за словами Олексія Гордійчука, йде перепад рівнини 14 метрів. Тому спуститися до нижньої частини галереї можна лише тримаючись за металеві скоби, що стирчать із бетону.
Обидві галереї потребують термінової невідкладної реконструкції. Солі магнію-кальцію усе більше сковують галереї, товщина шару на дні місцями сягає від 10 до 30 сантиметрів. Термінової заміни потребують фільтросвердловини. За словами фахівців, прочистити їх просто неможливо, спресовані солі кальцію не беруть навіть свердла.
У переліку рекомендованих заходів, із якими Олексій Гордійчук у письмовій формі торік звернувся до Чернівецької міськради, – також відновлення вузькоколійки, встановлення світильників та здійснення контролю за функціонуванням галереї. Але найголовніше – це дренаж підземних вод, які через забиті фільтросвердловини спричиняють зсувні процеси грунтів. Керівник групи протизсувних робіт Олексій Гордійчук стверджує, що нині є загроза зсувів у частині вулиці Нахімова, Маковея, Чернишевського та ряду інших. Позаминулого року "посунувся" й стрімкий схил ботанічного саду нацуніверситету, там зруйнувалася стіна місцевої прибудови...
Анна ДАНИЛЮК, "ДОБА", фото автора

Додати новий коментар

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.

Нові оголошення Чернівці та область

Опитування

Як Ви оцінюєте цін на продукти?:

Останні коментарі